«Книга Судного дня» Конні Вілліс

Мені траплялись фантастичні романи, які проковтуєш за кілька днів — такі беруть шаленим темпом оповіді, з кожним кроком героїв небезпека й захоплення зростають більше, ніж того очікуєш.

Зустрічалися й книги, світ у яких настільки інший, що ти сповільнюєшся, аби як слід роззирнутися (як от «Дюна» або «Слуги правосуддя»). Але я вже дуже давно не читала книги, які самі по собі були б повільні та тягучі. І не через те, що автор повинен переповісти вам історію захоплення двох-трьох галактик чи наслідки пандемії для кожного з персонажів. А просто тому, що вони так задумувалися.

От «Книга Судного дня» Конні Вілліс саме така: неспішна, не перенасичена дивним та незнаним, але при цьому досить симпатична. На українську її переклали Ірина Савюк та Валерій Верховський, а опублікувало видавництво «Навчальна книга — Богдан».

Що відбувається

Все починається з погано спланованої відправки молодого історика Ківрін у Середньовіччя, після чого у Оксфорді дивним чином захворює чимало людей. Якщо ви, як і я, не дуже любите, коли в таких випадках все зводиться до низки часових парадоксів, то можете бути спокійні: машина часу з роману просто не спрацьовує, якщо є ризик їх спричинити.

Далі ми слідуємо поперемінно то за Ківрін, яка намагається облаштуватися у Середніх віках, то за професором Данворті та його колегами, які намагаються зрозуміти, що ж пішло не так і хто є джерелом хвороби.

Хто герої

Історик Ківрін манить своєю цілеспрямованістю, десь навіть впертістю. Вона завжди захоплювалася Середньовіччям і зробила все, аби туди потрапити, навіть неможливе: до неї цей період був закритий для відвідин як надто небезпечний.

Її наставник, професор Данворті, людина цікава: він дуже переживає за свою студентку, однак діє мляво, невпевнено, як часто і буває з людьми — нас щось турбує, але ми не наважуємося діяти на повну.

Професор Гілкріст, який відправляє Ківрін у Середньовіччя — приклад того, як прагнучи по-швидше отримати результат, а з ним і похвалу чи визнання, ми відмовляємося бачити очевидне.

Окрім Ківрін зустрічаємо тут й інших сильних жінок, які знають, що є справою їхнього життя і діють відповідно. Присутні й комічні персонажі, а також дуже позитивний хлопчик Колін, який вміє засинати де завгодно, а ще дуже любить льодяники дивних кольорів.

Після прочитання

Як на мене, у «Книзі Судного дня» найчіткіше проступають дві ідеї:

• Надзвичайні обставини потребують рішучих дій і врешті хтось повинен взяти на себе відповідальність.
• У складні часи ми схильні шукати винних. І часом той, хто взяв на себе відповідальність і запустив роботу над усуненням проблеми якраз виявляється «винним», бо надто вже сильно відрізняється від мовчазних спостерігачів і зухвалих критиків.

Роман можу порадити тим, кого цікавить середньовічний побут, хто хоче почитати про те, що грип це може бути дуже серйозно і готовий провести з однією книжкою щонайменше місяць — все таки тут 576 сторінок.

Дякую Ксені за книжкову рекомендацію ;)