Який він, український детектив 20-х років?

Огляд збірки детективів "Постріл на сходах"

До серії «Наші 20-ті» я поки придивляюся, а ось мій друг з UA Videography вже прочитав збірку українських детективів 20-х років і в деталях розповідає, що там і як — без спойлерів.

Так сталося, що десь півроку тому я загорівся бажанням почитати щось з української літератури. З одного боку, мені це було потрібно з професійних міркувань, а з іншого — просто хотілось чогось українського.

Спершу я почитав трохи сучукрліту, який вже і так був на полиці ще з Форуму — «Крадії пам’яті» Сергія Комберянова і «Енні» Остапа Соколюка. Ці книги, в цілому, виявились непоганими, проте все ж хотілося доторкнутися чогось якщо й не класичного, то, принаймні зразкового з точки зору мови.

В результаті до моїх рук потрапила книжка «Постріл на сходах. Детектив 20-х років». Детектив, та ще й український, здався чудовою ідеєю, особливо супроти панщини і страждань, які становлять більшу частину класики української літератури.

Отже, далі поговоримо про те, яка ця книга і чи може читач очікувати на справжній детектив.

До збірки «Постріл на сходах» увійшли твори чотирьох авторів. На них ми і зупинимося докладніше.

Дисклеймер для ярих декомунізаторів: наступні твори можуть містити горіхи комсомольців, чекістів та інших приємних усім нам персонажів радянського минулого. Проте погодьтесь: детектив, нехай і з комуністами, це все ж цікавіше, аніж безкінечні нариси про кріпаків і длубану скалу.

Дмитро Бузько

«Льоля» — єдиний твір Дмитра Бузька у цій збірці, але це напрочуд гарна історія. Розповідь ведеться від обличчя спостерігача, а дія розгортається в забацаному вагоні поїзда. Перед нами типові на той час герої — комсомолка Марійка, відповідальна службовка Льоля і поет (а в минулому — чекіст), чиє ім’я не називається. Поет оповідає нам історію зі свого чекістського минулого, у якій поєднуються теми кохання і державної зради, після якої на нас чекає своєрідний сюжетний поворот і відкрита кінцівка.

Як на мене, «Льоля» — це не зовсім класичний детектив, проте історія цікава і однозначно варта уваги, а чудовий стиль письма Бузька лише підбурює читацький інтерес до твору.

Гео Шкурупій

Цей письменник теж удостоївся лише одного твору в цій збірці — його назва «Провокатор», — але і це оповідання, як і «Льоля», має чим вразити. За жанром твір скоріше нагадує психологічний трилер, аніж детектив. Перед нами постає закрите приміщення поштово-телеграфної контори, в якому нещодавно було скоєно злочин. У приміщенні є кілька підозрюваних, кожен з яких думає на свого сусіда. За розкриття злочину береться один з них — метикуватий комсомолець Павлюк. Він пильно досліджує кожного з присутніх, вдається до аналізу і крок за кроком виявляє убивцю.

Протягом усього твору вас не покидатиме нервове напруження, а кінематографічний стиль письма нагадає про Хемінгуея.

Юрій Смолич

Читачеві дісталося аж цілих три твори цього автора: «Мова мовчання», «Господарство доктора Гальванеску» і «Півтори людини».

Перший твір, «Мова мовчання», позначений, як «кримінальна новела». Оповідь ведеться від обличчя слідчого, який допитує убивцю. Автор чудово змальовує думки і переживання працівника міліції, а також методи, що той застосовує до своєї «жертви». У творі панує та ж психологічна напруга, що у «Провокаторі» Шкурупія, і ви не захочете відриватися від книги, доки не дочитаєте останньої сторінки. «Мову мовчання» важко назвати класичним детективом, зате драми і неперевершеного психологізму тут є вдосталь.

Другий твір, «Господарство доктора Гальванеску», це досить рідкісне явище для української літератури, яке упорядник збірки Ярина Цимбал характеризує як «фантастичний детектив». Дія твору розгортається в маєтку злого румунського генія доктора Гальванеску, куди прибуває українка Юлія Сахно, відряджена перейняти передовий сільськогосподарський досвід доктора. Як на мене, темп оповіді трохи заповільний, хоча під кінець з’являються навіть елементи бойовика. Твір однозначно варто прочитати — такого в українській літературі того часу ви ще не зустрічали.

Третій твір, «Півтори людини», Ярина Цимбал характеризує як «шпигунський детектив». Головний герой, інженер Смик, приїздить у чуже місто працювати над будівництвом Дніпровської греблі. Тут він поселяється в дивному будинку, де мешкає донька, її пришелепуватий татусь та їхня служниця. Смик закохується в доньку і тут закручується драма, а з нею з’являється і простір для детективу, адже у Смика з’являється невідомий суперник, який ще й приймає амплуа контрреволюціонера. Незважаючи на дещо радянську спрямованість, твір сповнений гарного писемного гумору (навіть у заголовках розділів), загадок і несподіваних поворотів сюжету.

Українські детективи 20-х років від Темпори

Юрій Шовкопляс

Справжня знахідка для поціновувача української мови, літератури і взагалі цікавих книг. На превелике щастя, читачеві дісталося аж 10 творів цього автора з циклу «Проникливість лікаря Піддубного». На кожному з них окремо зупинятися не буду — натомість, розповім, чим загалом захоплюють твори письменника.

По-перше, це, нарешті, справжнісінький детектив. Тут вам і дедукція, і загадки, і переслідування, та й взагалі усілякі можливі перипетії, про які цікаво читати — настільки цікаво, що відірватись неможливо.
По-друге, на вас чекає оригінальний персонаж, зовсім не схожий на Шерлока Холмса, а крім того симпатичний і приємний. Персонаж цей, як ви вже здогадалися, лікар Піддубний. Це округлий чолов’яга тридцяти з гаком років, який працює в санаторії і лікує хворих на легені. Його компаньйон — не надто кмітливий міліціонер Пересада, який ніколи не приходить до правильних висновків. Взагалі, одна з визначних рис наведених тут творів Шовкопляса — це те, як він зображає радянську міліцію. Всі слідчі та міліціонери у нього завжди поступаються розумом звичайному лікареві, який не керується шаблонами і бажанням кинути когось за грати, а використовує аналіз та дедукцію, аби докопатися до істини.

Також цікаво зображені злочини та їх винуватці. Герої творів — пересічні люди, які крадуть, вбивають і чинять безчинство з цілком звичних, не надуманих причин. Одні — заради влади, інші — заради грошей, треті — аби спекатись «зайвої» людини.

На жаль, критика режиму не пішла Юрієві Шовкоплясу на користь. Як відомо, в СРСР злочинності, як і сексу, не було, тому письменникові швидко нагадали, де він живе і, схоже, відправили поправляти здоров’я на одному з відомих курортів, звідки він повернувся вже зовсім іншою людиною. Сліди радянської цензури стають помітними вже у корабельних пригодах лікаря Піддубного, зокрема у творах «Порт Пірей» і «Фантастика на тропіках», де аж занадто часто згадується, який прекрасний Союз і як добре бути радянським громадянином.

Постріл на сходах - Наші 20-ті

Підсумую огляд досі актуальною цитатою з оповідання «Постріл на сходах», яка гарно відображає, як писав Юрій Шовкопляс і чому він так не подобався комуністам:

«А сталося все через те, що наші околиці надто погано освітлені електрикою — не можна побачити, що діється за двадцять кроків од тебе. Культурою ж вони освітлені ще гірше».

Автор огляду: UA Videography

Advertisements

3 thoughts on “Який він, український детектив 20-х років?

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s