Відгук на «Песиголовця» Олександра Завари

Песиголовець

Трохи про сюжет книги: письменник Юрко Побиван переїжджає з дружиною та двома доньками до Мелітополя, де намагається написати роман, що поверне йому колишню славу. От тільки через те, що до цього Побивани побували на таємничій Галявині вічної роси у Прикарпатті, у їхньому житті починає коїтись якась чортівня.

Прочитавши «Песиголовця», я зрозуміла, що:

  • очікувала від цієї книжки значно більше пригод;
  • я, мабуть, не люблю худліт, де головні герої — письменники («Bag of Bones» Стівена Кінга мені теж не до смаку, хоча загалом його старіші романи подобаються).

Тому для мене «Песиголовець» виглядав десь так: 70% — роздуми та спогади письменника Юрка Побивана і його сімейні негаразди, 20% — історія Оленки та песиголовця, яка відбувається у часи полян, і 10% — ось він екшн! — а, ні, усе скінчилось, далі післяслово.

Ось що сподобалося:

  • Історія, що розгортається у часи полян: вона є переказом однієї відомої казки (от тільки хороші і погані тут міняються місцями доволі цікавим чином) і гарно показує насадження нової, «правильної», релігії корінним язичникам.
  • Професор культурології Станіслав Бокарчук, у якому, як виявилося, криється рішучість Ван Хелсінга (з «Дракули» Брема Стокера, а не з голівудського кіно). Щоправда, його в книзі замало.

Я не великий любитель фентезі, але після «Песиголовця» закортіло почитати чогось на основі слов’янської міфології — і є всі шанси, що це буде Дара Корній.

Advertisements

2 thoughts on “Відгук на «Песиголовця» Олександра Завари

    1. Міста як такого там немає – непримітна школа, дім, поліція, тож то скоріше збірний такий образ провінційних містечок. Хіба, що оцей будинок, здається, конкретний описується:

      “Величезний двоповерховий будинок, у якому до революції жили місцеві буржуа, був у нижній частині міста, якраз біля географічного центру. Якоїсь архітектурної цінності споруда не мала. Просякнута духом чекістів, кадебістів, а тепер і простих полісменів, ця будівля посилала у навколишній світ вібрації втрачених надій. Вони лякали кожного, кому не пощастило опинитися перед чорною залізною брамою, що виконувала роль бар’єра між насолодою життям і безнадією, яка панувала за високим парканом на кожному квадратному метрі, що їх держава колись давно віддала опричникам Феміди.”

      Liked by 1 person

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s