Beauty and Gloom & Arsenal

Хто бачив програму «Книжкового Арсеналу 2016», той знає що вона була більш, ніж насиченою. До Києва я потрапила лише на вихідні, що відразу зменшило кількість подій, на які можна було піти. Однак, якби я вирішила відвідати геть усе, що здавалося цікавим, то довелося б постійно слідкувати за годинником, аби усюди встигнути. Приємного в такому підході мало, тому я звузила вибір лише до чотирьох подій (а також розвіртуалізувалася з Ксенею-vaenn). 

Клацайте посилання, якщо вас цікавить щось одне (не працюють у додатку від WordPress):

1. Презентація «2084: Кінець світу» Буалема Сансаля
2. Майстер-клас за підсумками «Зоряної фортеці»
3. Дискусія про масову літературу
4. Презентація новинок фантастики

Стенд Франкфуртської книжкової ярмарки на Арсеналі

Презентація «2084: Кінець світу» Буалема Сансаля

Хто пропустив презентацію, той не я, бо я прийшла в зал «Папір» найперша. Відсутність людей за 7 хвилин до початку мене, чесно кажучи, спантеличила. Але, як виявилося, маленька кількість відвідувачів на вранішніх подіях — звична справа для «Книжкового Арсеналу». До того ж місце найгарячішої «новинки» від «Видавництва Жупанського» вже зайняв перший том Лавкрафта і невідомому у нас франкомовному авторові з Алжиру дісталося значно менше уваги.

Що запам’яталося

Перекладач Петро Таращук розповів, як після прочитання роману Буалема Сансаля зрозумів, що його неодмінно потрібно видати, однак не відразу вдалося знайти видавництво, яке б погодилося випустити роман. Олексій Жупанський висловив думку про те, що всі антиутопії в свій час застерігали від різних загроз, які нависали над людством. Так, «Мы» Замятіна — це про загрозу механізації суспільства, де людина — лише гвинтик великої машини, «1984» Оруела — про тоталітаризм, а кіберпанк-романи 60-их — про інформаційне суспільство.

У романі ж Сансаля у ролі загрози виступає варварство: бажання прихильників давніх диких вірувань взяти гору над цивілізацією, щоб прикриваючись релігійністю, слідувати власним ницим цілям. Автор попереджає європейців, що продовжуючи чинну політику ігнорування проявів релігійного фундаметалізму, вони ризикують зіштовхнути візок цивілізації у болото і перекреслити досягнення попередніх поколінь.

Після презентації «2084: Кінець світу»

Про перемогу фундаментальних вірувань у Європі йшлося також у романі Мішеля Уельбека «Покора» (до речі, перекладач зауважив, що більш точним був би переклад «Капітуляція»). Однак повною мірою ця загроза розкрилася саме у романі «2084», назва якого перекликається із «1984» Оруела.

Це мені нагадало про нехудожню збірку «Distrust That Particular Flavor» Уільяма Гібсона, де він пише: «If you wish to know an era, study its most lucid nightmares. In the mirrors of our darkest fears, much will be revealed. But don’t mistake those mirrors for road maps to the future, or even to the present» («Якщо бажаєте зрозуміти епоху, зверніться до її кошмарів. В цих дзеркалах найпотаємніших страхів приховано чимало одкровень. Та жодне з них не приведе вас ні в майбутнє, ані в теперішнє»). Тож будемо сподіватись, що у 2084 Європа все ще буде взірцем цивілізованості.

Стенд «Читомо» поряд із залом «Малі», де проходив майстер-клас

Майстер-клас за підсумками «Зоряної фортеці»

У лютому я надіслала своє оповідання на конкурс літературного об’єднання «Зоряна фортеця», який проводиться двічі на рік ще з 2008-го. Тема оповідок цього разу була «Фінт вухами». Чому варто брати участь у цьому конкурсі ?

По-перше, ви отримуєте фідбек. За оповідання голосують самі ж учасники (авторство не розкривається аж до завершення конкурсу), тож якщо за вас зовсім ніхто не проголосував, то час задуматися (втім, цілком можливо, що ви неуважно читали тему або просто прислали «неформат»). А ще —  коментарі. Ніхто не соромиться піддати ваше оповідання критиці. Он навіть Ігорю Сіліврі накоментували чимало.

По-друге, з 2010 року за підсумками конкурсу проводиться майстер-клас. Двійко переможців, а також дехто з тих, хто висловили таке бажання, надсилаючи оповідання, мають шанс отримати запрошення на літературний майстер-клас. Моє оповідання до переможних місць не дотягнуло, але його відібрали для участі у майстер-класі. Останній пройшов у форматі «поради майстра», тобто без дискусії. Керівником майстер-класу був письменник, перекладач і головний редактор журналу «Однокласник» Сергій Іванюк.

Майстер-клас із написання оповідань з Сергієм Іванюком. Фото: Олег Силін, https://www.facebook.com/skaerman

Що запам’яталося

Майстер виділив помилки, які зустрічаються в добрій половині творів, і коротко пройшовся по кожній із них:

1. Штучне притягнення фантастики (за ті самі «вуха», якими ми робили фінт)

Коли точнісінько такі ж події можна перенести в будь-який інший сеттінг, лише прибрати фантастичний елемент, і все працюватиме, твір не розвалиться. До речі, Стругацьким закидали, що «Отель “У погибшего Альпиниста”» страждає на цей недолік. Проте, прибравши з нього фантастичний елемент, довелося б добряче попрацювати, аби зібрати твір до купи, бо там з самого початку все зав’язано на те, що в готелі є чи то привиди, чи то прибульці.

2. Одномірність твору

В оповідання є сюжет, але за ним нічого немає. Багатьом оповіданням бракує художніх деталей, які здатні додати тексту інший вимір, дати читачам більше свободи і заохотити їх повертатися до твору. Саме вони (а не слова як такі) є будівельним матеріалом оповідання.

3. Забагато авторської свободи

Ні-ні, це не про те, що про гіперпростір писати можна, а про порятунок людей прямо з орбіти (як у Макдевіта у «Deepsix») — ні. Тут проблема в тому, що автори часто дозволяють собі забути, як їхній герой був втомлений чи йому не було куди покласти меч, а тут він його хвацько вихоплює, або раптом виявляється, що хтось із персонажів володіє саме тим артефактом, якого бракувало (і читачу ми розповідаємо про це тільки тоді, коли згаданий артефакт знадобився за сюжетом).

Тут майстер радить поглянути на звичайнісінькі народні казки. Там використання фантастичних елементів суворо регламентоване: те, що подіяло один раз, не подіє вдруге, а якщо чиясь суперсила — швидкий біг, то літати він без сторонньої допомоги аж ніяк не може.

«Зі сваволею треба боротися», — підсумував Сергій Іванюк.

4. Недосконала мова

Тут майстер був безжальним: деякі твори наче й писалися  українською, але на українську це було зовсім не схоже. Тут на допомогу прийде Антоненко-Давидович із «Як ми говоримо» і тоненька романтична книжечка «Український правопис» (кому цікаво, див. підбірку ресурсів для тих, хто перекладає на українську, там є ще й інші корисні посилання).

Не слід дозволяти собі вживати «зужиті слова», які використовувалися разом так часто, що втратили будь-який сенс («білий, як сніг»). Потрібно вчитися вражати читача, змусити його задуматися і «побачити», який-то такий білий («зуби білі, мов Різдво»).

Наприкінці Сергій Іванюк також згадав про кризу малих жанрів. Український видавець хоче відразу випускати романи, тоді як за кордоном завойовують популярність збірки малої прози, наприклад Юдіт Германн. Однак, оповідання не такий вже й простий жанр, як може здатися на перший погляд, і кому як не фортечанам про це не знати :-)

На Арсеналі також були чудові роботи грузинських та литовських ілюстраторів

Дискусія про масову літературу

Назва заходу звучала як «Масова література: нестравна халтура чи культурний феномен?». Гарячої дискусії не вийшло, бо Володимир Арєнєв і Софія Філоненко погоджуються: масова література потрібна, але вона повинна бути якісною. Тому здебільшого обговорювали проблеми масової літератури та упередження, пов’язані з нею.

Згідно учасників дискусії масова література:

1. Є звичною і виправдовує очікування читача
2. Подається автором або видавцем як твір у певному жанрі (масова = жанрова література)
3. Не обов’язково характеризується низькою якістю
4. Не обов’язково характеризується великим накладами, особливо в Україні

Що запам’яталося

Всупереч поширеній думці про її «одновимірність», масова література теж може містити натяки, зрозумілі лише вузькому колу читачів. Так, Володимир Арєнєв згадав про твори Анджея Сапковського, в яких є відсилки до політичних баталій у Польщі, й «Володаря перснів» Толкієна, де присутні християнські мотиви.

Софія Філоненко звернула увагу на таку проблему: в Україні практично немає письменниць, які б писали любовні романи. Авторки не хочуть асоціювати себе з цією нішею, яка має у нас низький статус. Тому навіть ті, хто по факту працюють у цьому жанрі, говорять, що пишуть реалістичну або соціальну прозу. Щоб виправити цю ситуацію, вона пропонує проводити жанрові конкурси і працювати з читачами, бо у них та ж проблема: всі хочуть читати «високу» літературу і лякаються масовості.

Володимир Арєнєв і Софія Філоненко говорять про масову літературу

А ще згадали про школу і, напівжартома, про те, що «найгірше, що можна зробити для автора, це додати його твір до шкільної програми». Інакше потім їх не читатимуть (тут я б додала, що «інакше потім їх ще довго не читатимуть», тому що багато хто вже у більш дорослому віці перечитує авторів зі шкільної програми). Вся шкільна програма побудована так, що дітей не навчають читати і не наголошують, що книга — це не лише сюжет. А ще там все про панщину і страждання, тому  читати й асоціювати себе з цими героями неможливо.

Цікаво, що деяка масова література, увійшовши до канону, перестає сприйматися як масова. Так, наприклад, Агату Крісті або класику фантастики сприймають вже просто як класику. То чи варто боятися писати масову літературу?

В Україні всі мріють бути популярними і видаватися великими тиражами, але бояться штампу масовості. Насправді, написання жанрової літератури потребує від автора дисципліни, адже потрібно грати за певними правилами (детективи тут, напевно, найкращий приклад). Українській жанровій літературі потрібно піднімати актуальні теми і відкривати нові моменти історії. У випадку з фантастикою нам не вистачає історій про квантову фізику, орбітальні ліфти і таке інше; ми застряли десь у 80-их, а потрібно бути сучасними.

Ще одна цікавинка Арсеналу – «коротка» історія польських комп’ютерних ігор

Презентація новинок фантастики

Тут вже були деякі знайомі обличчя: Марія Галіна, Олексій Жупанський, Володимир Арєнєв, Олег Силін, перекладачі Остап Українець і Катерина Дудка, маркетолог видавництва «Навчальна книга – Богдан» Вікторія Осадчук.

Олексій Жупанський говорить про переклад Буалема Сансаля

Що запам’яталося

Чому Лавкрафт? В Україні вже видано чимало авторів, які надихалися Лавкрафтом (той же Кінг, наприклад), однак самого Лавкрафта ніхто досі не видав. Тому «Видавництво Жупанського» вирішило видати не просто «трохи Лавкрафта», а повне зібрання його творів. Перший том розходився на Арсеналі дуже швидко, а за сприятливих умов до кінця осені вийдуть усі 3 томи. Особисто мене дуже порадувало, що в українського видання такі молоді перекладачі. Остап Українець розповів, що після минулорічного Арсеналу надіслав Олексію Жупанському переклад одного з оповідань Лавкрафта, навіть не думаючи про повне зібрання, і ось як воно все закрутилося :-)

Ще трохи класики? Також видавці взялися за класику і випустили перші томи зібрання творів Рея Бредбері і Станіслава Лема. Популярні у нас Дуглас Адамс і Роджер Желязни теж заговорили українською: «Путівник галактикою для космотуристів» і перші два томи «Хронік Амбера» вийшли у видавництві «Навчальна книга – Богдан». І що важливо: ці книжки купують — і продовження буде!

А от «Книга Судного дня» Конні Вілліс розходиться погано, розповіла Вікторія Осадчук.

Чому варто придбати українське видання «Відьмака»? Перекладач тісно співпрацював з автором і було узгоджено вимову всіх імен. В українському виданні є карта світу, а також примітки перекладача, які допоможуть краще зрозуміти світ «Відьмака». Книги «Останнє бажання» та «Меч призначення» вже вийшли, а третій том наразі проходить редактуру.

Що іще переклали? «Автохтони» Марії Галіної тепер можна прочитати українською.

Нові перекладачі «Хронік Амбера» відповідають на запитання

А що там українські автори?

• Роман «Чародольский град» Наталії Щерби вийшов в українському перекладі.
• Опубліковано роман Дари Корній «Зворотній бік сутіні».
• «Порох із драконових кісток» Володимира Арєнєва перевидали, а до осіннього «Форуму» варто чекати продовження історії про Марту.

Поділилися видавці і проблемами, пов’язаними з придбанням прав на переклади. По-перше, до одного й того ж правовласника може звернутися відразу кілька видавців, а він вже вибиратиме на власний розсуд, тому ніхто заздалегідь не афішує, на що планує придбати права. По-друге, інколи правами на український переклад володіє видавець із Росії (спершу права на український і російський переклад віддавали, так би мовити, оптом), тому доводиться купувати їх у російської сторони.

А ще «Дюна» і «Гіперіон» вийдуть українською. Якщо пощастить – навіть цього року.

Підсумки

Чи варто їхати на всі дні Книжкового Арсеналу?

Думаю, що ні. Події «Території фантастики» були розкидані по днях і у мене була думка, що, можливо, треба було взяти на цей тиждень відпустку, але, на практиці, можу сказати, що втомлюєшся, зокрема через задуху та й просто велику кількість людей.

Як вибрати, на що йти в Арсеналі?

Читайте список учасників. Гугліть їх, дивіться, як вони виступають і що пишуть в соцмережах. Навіть найцікавішу тему може загубити погана презентація. Про всяк випадок: події, описані вище мені сподобалися, втікла я зовсім з іншого івенту :-)

Як вибрати, які книги купити (і не брати зайвого)?

Ксеня написала про свій підхід до придбання книг, а я поділюся своїм. З «Арсеналу» я привезла «2084» і «Хворобу Кітахари», переклад з французької і німецької відповідно. Майже все, що можна прочитати англійською в оригіналі, я читаю англійською. Українських авторів купую в паперовому варіанті. І завжди запитую себе, чи буду я цю книгу читати у найближчі 3-4 місяці.

А взагалі, я б радила вибирати, що купити на Арсеналі, отак:

1. Ознайомтеся з переліком новинок, але не захоплюйтесь списками «5 книг, які не можна пропустити», «10 книг, які потрібно придбати» і т. д., інакше десь там в мозку засяде думка про те, як же не купити книжку N, це ж бестселлер, перше видання в Україні чи іще там щось.
2. Довіряйте своїм смакам. Вони не зміняться від того, що хтось видав книжку з класною обкладинкою.
3. Запитуйте себе, чи будете читати цю книгу. І відповідайте чесно.
4. Якщо друзі вас спеціально не просили щось захопити з книжок, купуйте в подарунок листівки.

Що б я порекомендувала видавцям?

Піарте номер свого стенду в соцмережах, сфототографуйте його, поясніть, як до нього пройти. Інколи вас неможливо знайти.

От тепер все :-)

Фото мої (beautyandgloom.wordpress.com), якщо не вказано інше